У 1921 році на електротехнічному факультеті КПІ було створено радіолабораторію, на якій згодом базувався розвиток радіотехнічної спеціалізації. Новостворену радіолабораторію очолив викладач Огієвський В. В. — випускник КПІ 1914 р., демобілізований із Червоної Армії, який раніше працював у Центральній радіолабораторії в Москві, був першим начальником і заступником відповідального будівника Першої потужної радіостанції незгасаючих коливань Реввійськради Республіки в Москві, а до того — головою Ради військового радіотелеграфу Республіки. Тоді ж для студентів-електриків було запроваджено загальноосвітню дисципліну — «Загальна радіотехніка» з практикою в радіолабораторії.
На базі цієї лабораторії в 1929 р. була організована спеціалізація з транспортного зв’язку та радіотехніки, а в 1930 р. зазначена спеціалізація була перетворена у спеціальність «Радіотехніка». Тоді ж офіційно була створена кафедра радіотехніки та радіотехнічний факультет. Професором і завідувачем кафедри радіотехніки та деканом радіофакультету був затверджений Огієвський В. В.
Протягом 44 років з дня заснування кафедру радіотехніки (а потім кафедру ТОР) очолював професор Огієвський Володимир Васильович. У 1973–1989 рр. кафедру очолював професор, д.т.н. Трохименко Ярослав Карпович, у 1989–1992 рр. — професор, д.т.н. Ільченко Михайло Юхимович, у 1992–2002 рр. — доцент, к.т.н. Юрченко Михайло Сергійович, а з 2003 р. кафедру очолює професор, д.т.н. Дубровка Федір Федорович.
Досвіду вищої радіотехнічної освіти в перші роки роботи кафедри ще не було, тому доводилось заново створювати програми та розробляти методику спеціальних курсів. У навчальному процесі важливу роль мав постійний зв’язок кафедри з виробництвом. Під час проходження практики на заводах та НДІ в Ленінграді та Москві студенти працювали на робочих місцях та слухали факультативні курси з нових розділів радіотехніки, які читали провідні спеціалісти (проф. Татаринов, Щукін, Модель та ін.). Особливу увагу було звернуто на базисну математичну та фізико-технічну підготовку студентів з широкого профілю радіотехніки. Такою організацією навчального процесу пояснюється те, що багато випускників кафедри успішно працювали в зовсім нових для них галузях.
Із введенням наукових ступенів та звань у 1934 р. першим у КПІ захистив кандидатську дисертацію асистент кафедри С. І. Тетельбаум. На кафедрі ним були організовані нові лабораторії телебачення та ультракоротких хвиль; вперше в УРСР ним демонструвалась телевізійна передача.
До 1938 вже склалася школа радистів Київського політехнічного інституту. В 1938 р. після виділення радіоспеціальності в окремий факультет (спецфак) профіль радіоінженерів, які випускались, дещо змінився у бік підготовки інженерів переважно для промисловості та для дослідницької роботи. За дорученням Всесоюзного Комітету Вищої Школи (ВКВШ) кафедрою були складені стабільні програми за спецкурсами, схвалені Всесоюзною методичною конференцією та прийняті ВКВШ, як типові.
Для подальшого розвитку радіоспеціальності в КПІ з 1940/41 навчального року з кафедри радіотехніки була виділена нова кафедра приймально-передавальних пристроїв (зав. кафедри Тетельбаум С. І., д.т.н. та професор з 1940 р.).
На кафедрі радіотехніки була введена аспірантура. Першими аспірантами були Аверін Г. Ф. та Бова М. Т.
Під час Великої Вітчизняної війни КПІ припинив своє існування, влившись у Середньоазіатський індустріальний інститут.
Після реевакуації інституту в 1944 р. кафедра радіотехніки відновила своє існування як кафедра «Теоретичних основ радіотехніки» на радіофакультеті КПІ, отримавши у напівзруйнованому головному корпусі КПІ одну кімнату. Колективу кафедри потрібно було провести велику роботу з відновлення приміщень та обладнання лабораторій.
Залишились на кафедрі асистентами та аспірантами випускники кафедри: Лайхтман І. Б. (1945 р.), Гойжевський В. О. (1948 р.), Бокринська О. Я. (1949 р.), Гудзенко Ю. П. (1949 р.), Кольченко О. П. (1951 р.), Михацький Ю. В. (1952 р.), усі вони в подальшому захистили кандидатські дисертації та отримали звання доцента.
На Всесоюзній міжвідомчій нараді в 1955 році були переглянуті та затверджені нові типові навчальні плани усіх радіотехнічних спеціальностей. Зав. кафедри ТОР КПІ проф. Огієвський В. В. очолював робочу комісію за спеціальністю «Радіотехніка». З 1956 р. кафедра окрім спеціальності «Радіотехніка» веде курси, дипломне та курсове проектування за спеціальністю «Конструювання та виробництво радіоапаратури» та радіотехнічні курси для студентів не радіотехнічного профілю.
Зростаючі вимоги до підвищення рівня підготовки інженерів з радіоелектронних спеціальностей у зв’язку з розвитком нових областей радіотехніки, космічного радіозв’язку тощо поставили питання про необхідність докорінного перетворення навчальних планів з поглибленням питань теорії інформації, статистичної радіотехніки та, у відповідності до цього, про заміну традиційного основного курсу кафедри «Теоретичні основи радіотехніки» курсом «Теорія радіотехнічних систем і сигналів» та про впровадження розрахунків НВЧ кіл за допомогою ЕОМ (доц. Бова М. Т.).
Паралельно була проведена велика робота з модернізації та встановлення нових лабораторій та нових курсів, підготовки навчальних посібників (доценти Бокринська О. Я., Любич Ф. Д., Комлик В. В., Кулешов Ю. Г., Сташук В. Д., Лайхтман І. Б., Кольченко О. П., ст. викл. Безверхий Б. В.).
При великому кількісному складі кафедри та великій кількості дисциплін, що викладалися, виявилось доцільним організувати методичні секції за циклами: теоретичних основ радіотехніки, електродинаміки, антенних пристроїв, радіовимірювання, техніки НВЧ та загальної радіотехніки.
Головною концепцією педагогічних шкіл та напрямків кафедри ТОР було і є поєднання фундаментальної підготовки спеціалістів із практичною спрямованістю.
Із самого початку заснування радіотехнічної спеціальності студенти безпосередньо брали участь в обладнанні радіолабораторії, у створенні нових вимірювальних приладів, у будівництві станцій радіомовлення в Україні (Київ, Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Вінниця). В 1928 р., коли будувалась Одеська радіостанція, за оригінальним методом, запропонованим В. В. Огієвським, було розроблено та виготовлено високовольтні фільтрові конденсатори, що були дешевші за імпортні, мали менші розміри і виготовлялись із вітчизняної сировини. Завдяки цьому в 1931 р. фільтрові конденсатори перестали купувати за кордоном.
Добра теоретична підготовка, широка участь студентів у дослідницькій та практичній діяльності сприяли тому, що випускники кафедри при влаштуванні на роботу завжди мали перевагу над випускниками інших ВНЗ.
Наукова діяльність та розробки кафедри ТОР
Із перших років свого існування кафедра значну частину своєї роботи віддавала науково-технічним розробкам. Проте всі ці роботи провадились на рівні галузевих лабораторій. Розвиток нових галузей радіотехнічної промисловості, створення принципово нових радіотехнічних систем вимагало випереджаючої розробки нових вимірювальних методів та створення унікальних пристроїв, необхідних для вирішення проблемних задач у центральних провідних організаціях. Кафедра ТОР вже за перше післявоєнне десятиріччя за станом кадрів, обладнання та лабораторних площ достатньо виросла для участі в таких роботах. З 1956 р. кафедра приступила до виконання ряду великих науково-дослідницьких робіт для провідних союзних науково-дослідних інститутів та організацій.
В 1957–1958 рр. за ініціативою доц. Лайхтман І. Б. на замовлення одного з провідних НДІ Москви виконана НДР «Розробка вимірювачів повних опорів діапазону надвисоких частот». Керівником роботи був доц. Гудзенко Ю. П. В роботі приймали участь усі співробітники кафедри. Був створений перший в СРСР діючий макет вимірювача повних опорів у сантиметровому діапазоні.
На зароблені кошти були придбані нові прилади для навчальних лабораторій і верстати для механічної майстерні.
У 60-х роках радіопромисловість СРСР почала створювати нове покоління радіолокаційних систем на основі сигналів з великою базою. Виникла потреба у розробленні принципово нових вимірювальних пристроїв — імпульсних фазометрів, які б визначали фазові співвідношення усередині радіоімпульсу. Таке завдання було поставлено 1964 року дослідницькій лабораторії на чолі з доц. Кольченком О. П. і виконано Іщенком В. А. та Любичем Ф. Д. В результаті було створено зразки першого в СРСР широкосмугового хвилеводного імпульсного фазометра з розрізнювальною здатністю меншою за 0,3°. Пристрій використовувався до 70-х років під час випробувань потужних широкосмугових генераторів імпульсних коливань.
Працюючи над загальною проблемою підвищення ефективності радіосистем, на кафедрі було сформовано три наукові підрозділи з такими науковими напрямками:
1.Розробка нових методів та створення нових пристроїв для дослідження комплексних характеристик чотириполюсників, а також параметрів сигналу в діапазоні НВЧ (керівник доц. Гойжевський В. О.).
2.Дослідження та розробка функціональних елементів та пристроїв мікроелектроніки для радіотехнічних систем (керівник доц. Бокринська О. Я).
3.Дослідження та створення нових електронних пристроїв у діапазоні НВЧ для керування поляризацією, фазою та частотою радіосигналів (керівник доц. Гудзенко Ю. П.)
Першим підрозділом за 15 років виконано більше 10 науково-дослідних робіт. З питань методів вимірювання та підвищення точності вимірювання комплексних коефіцієнтів передачі та відбиття, повного опору та фази у діапазоні НВЧ кафедра займала провідне місце в СРСР, підтримуючи тісний науковий зв’язок з провідними у цій області підприємствами м. Горького, Каунаса, Москви, Києва, Краснодара, Саратова.
Під керівництвом доц. Гойжевського В. О. за тематикою підрозділу, починаючи з 1964 р., успішно захищено 17 кандидатських дисертацій, у тому числі аспірантами Гузьом В. І., Жуковським В. Т., Кофановим В. Л., Левіною А. Ф., Огороднійчуком Л. Д., Розборським В. О., Сундучковим К. С., Хозяїновим С. А., Шарпаном О. Б.
Роботи у другому підрозділі розпочались у 1962 році. Зміст тематики — пошукові дослідницькі роботи з технічною реалізацією досліджень та розробкою на їх основі зразків пристроїв, придатних до експлуатації в лабораторних умовах; потім підрозділ перейшов до технічної реалізації малої серії пристроїв, суттєво розширивши можливі умови їх експлуатації. За науковим напрямком підрозділу в 1971 р. постановою Комітету з науки РМ СРСР у КПІ організована «Проблемна науково-дослідна лабораторія радіотехнічних елементів та пристроїв» (науковий керівник доц. Бокринська О. Я.). З 11 тематичних груп підрозділу 8 очолювали кандидати наук, які виконали дисертаційні роботи під керівництвом доц. Бокринської О. Я. Виросли в самостійних молодих вчених керівники тематичних груп доц. Кисляковський О. В., доц. Вунтесмері Вол. С., с.н.с. Ільченко М. Ю., с.н.с. Кудінов Є. В., Доц. Сташук В.Д.
Науковим колективом під керівництвом доц. Бокринської О. Я. були розроблені унікальні радіоелектронні елементи і пристрої для радіорозвідки, радіозв’язку, радіолокації, радіонавігації, техніки радіовимірювань, фізичного експерименту та інших областей, а саме:
•фазометри діапазонів ВЧ та НВЧ, що не мали серійних аналогів;
•генератори, керовані лінії затримки, фільтри на основі феритових резонаторів і спінових хвиль у плівках;
•широкодіапазонні малогабаритні генератори ВЧ і НВЧ з точною програмною установкою і стабілізацією частоти;
•широкодіапазонні високоточні пристрої для контролю і вимірювання імпульсної потужності в діапазонах ВЧ, НВЧ і міліметровому;
•пристрої для вимірювання параметрів електромагнітної сумісності радіоелектронних систем;
•фільтри, генератори, змішувачі і інші пристрої для міліметрового діапазону на основі хвилеводно-щілинних ліній.
Роботи 1975–1982 років в цій галузі відмічені Державною премією України — за розробку і використання методів функціональної електроніки для створення елементної бази та розробку на її основі і випробування в умовах дослідної експлуатації комплексу електронних засобів для виявлення, обробки та ідентифікації радіосигналів з невідомою частотно-часовою структурою. Лауреатами премії стали керівник робіт доц. Бокринська О. Я., зав. кафедри професор Трохименко Я. К. та співробітники Проблемної лабораторії Кисляковський А. В., Ілясов В. П., Кудінов Є. В., Кущ С. М., Цимбал В. І. і Шеламов Г. М.
Третій науковий підрозділ під керівництвом доц. Гудзенко Ю.П. проводив пошукові науково-дослідні роботи по створенню нових електронно-вакуумних пристроїв НВЧ діапазону. Було запропоновано два нових прилади: з розгорткою електронного потоку та з порожнистим або багатопроменевим електронним потоком. Дослідження і розробку електродинамічних систем для цих пристроїв було здійснено аспірантами Найденком В. І., Юрченком М. С., Дубровкою Ф. Ф. На основі виконаних досліджень вони захистили кандидатські дисертації. Паралельно цим роботам під керівництвом доц. Гудзенка Ю. П. проводилися роботи по реалізації фазозсувача Фокса на основі керованих зосереджених елементів (p-i-n діодів, феритових елементів та варакторів). Виконані дослідження в цьому напрямку стали предметами кандидатських дисертацій аспірантів Демченка О. В. та Макаренка О. С.
На початку 1970-х років наукові підрозділи кафедри та Проблемної лабораторії нараховували більше 230 співробітників. Вони були тісно пов’язані з інститутами АН СРСР та НДІ Києва, Москви, Ленінграда, Саратова, Вільнюса, Горького, Каунаса.
З 1973 р. під керівництвом проф. Трохименка Я.К. на кафедрі розпочалися дослідження з автоматизації схемотехнічного проектування радіотехнічних кіл. З 1973 по 1979 рр. кафедра була базовою організацією Асоціації Інженерних ЕОМ, плідно співпрацювала з Інститутом кібернетики АН УРСР. З 1979 р. значна увага була приділена автоматизації схемотехнічного проектування за допомогою персональних обчислюваних засобів. Співробітниками кафедри видано з 1979 по 1989 роки за цією тематикою 12 монографій та навчальних посібників.
У 1976 р. спільним наказом Мінвузу УРСР та Мінпромзв’язку СРСР в КПІ при кафедрі ТОР була створена галузева науково-дослідна лабораторія НВЧ твердотільної електроніки та радіовимірювальної техніки. Науковим керівником лабораторії було призначено проф. Тараненка В.П., а заст. керівника і завідувачем лабораторії доц. Ільченка М.Ю. Завданням галузевої лабораторії було створення твердотільних елементів і пристроїв для використання в нових розробках радіовимірювальних приладів для НВЧ діапазону.
У 1981 р. розпочала свою діяльність галузева науково-дослідна лабораторія феритових пристроїв (науковий керівник доц. Бокринська О.Я., завідувач лабораторії с.н.с. Шеламов Г.М.), яка була створена за спільним наказом Мінвузу УРСР та Мінелектронпрому СРСР. Завданням лабораторії була розробка НВЧ пристроїв на основі феритових, діелектричних та інших мініатюрних резонаторів, зокрема розробка принципів побудови генераторів НВЧ на основі таких резонаторів.
Зусиллями Любича Ф. Д., Сташука В. Д., Орнатського Є. П., Новоборського Ю. Л., Смирнова В. П., Язвінського В. Ф. у 1970 1980-х роках були розроблені та впроваджені до експлуатації різноманітні пристрої знімання інформації з індустріальних мереж електропостачання. Вже тоді у розробках були втілені ідеї адаптації параметрів пристроїв до змінних умов приймання сигналів, які останнім часом стали невід’ємними характеристиками сучасної радіоелектронної апаратури.
Наприкінці 70-х років новим напрямком робіт з технічної діагностики джерел інформації стало використання нелінійної радіолокації, тобто способу визначення параметрів об’єктів за сигналами, прийнятими під час опромінювання цих об’єктів зондувальними коливаннями різної форми. Для одержання у такий спосіб високоякісної інформації необхідно ефективно придушувати зондувальний сигнал у точці приймання. З цією метою Стеченком В. М. та Татарніковим В. Г. були виконані дослідження, розробка та впровадження широкосмугових адаптивних компенсаторів сигналів з великим динамічним діапазоном і швидкістю компенсації. Тільки завдяки цим пристроям вдалося створити приймально-аналізувальний пристрій, який у якості зондувального коливання використовував сигнал місцевого телецентру, а приймав і обробляв телевізійний сигнал, промодульований параметрами досліджуваного об’єкту. Подальшим розвитком напряму технічної діагностики джерел та їх сигналів стало розроблення та виготовлення апаратури вимірювання параметрів сигналів у реальному часі та їх автоматичної класифікації. Роботи, розпочаті у середині 1980-х років Смирновим В. П. та Орнатським Є. П., закінчились у середині 1990-х виготовленням автоматизованих класифікаторів сигналів реального часу різних типів на базі персонального комп’ютера з вбудованим пристроєм швидкісного спектрального аналізу. Апаратура використовувалась органами радіоконтролю та радіотехнічної розвідки.
Для налагодження та випробування апаратури радіоконтролю та класифікації сигналів знадобилося створити імітаційну апаратуру, тобто виготовити джерела сигналів із заданими параметрами. Було виготовлено і передано в експлуатацію імітатори всіх відомих на той час телекомунікаційних сигналів, параметри яких змінювались у широких межах.
Досвід, набутий під час розробки пристроїв аналізу та класифікації сигналів, дозволив підійти до розв’язання завдання протилежного напряму — створення криптографічних каналів зв’язку. З реально запроваджених проектів слід згадати систему втаємничення мовної інформації, розроблену під керівництвом Сташука В. Д. та низькоенергетичну командну радіолінію з відношенням сигнал/шум 1/100, розроблену Татарніковим В. Г. та Смирновим В. П.
У 1980-ті роки на кафедрі виконано ряд найважливіших НДР та НДДКР з оборонної тематики. В цей час штат кафедри налічував 25 викладачів та 220 наукових співробітників, інженерів та техніків. Групу з розробки електродинамічних систем очолив Найденко В. І., а Дубровка Ф. Ф. організував та очолив наукову групу по створенню нової антенної техніки.
У 1983 р. Державну премію УРСР у галузі науки і техніки за розробку теорії та принципів побудови пристроїв НВЧ на основі діелектричних резонаторів присуджено проф. Ільченко М. Ю. разом із співробітниками галузевих організацій. У 1989 р. за роботи з застосуванням діелектричних резонаторів для систем супутникового зв’язку проф. Ільченку М. Ю. разом із групою вчених та спеціалістів Академії наук і галузевих організацій присуджена Державна премія СРСР у галузі науки і техніки.
У 1990 р. за створення елементної бази і пристроїв діапазону КВЧ з високими технічними характеристиками групі вчених та спеціалістів АН УРСР і КПІ, в числі яких співробітники кафедри Бокринська О. Я., Гололобов В. П., Іщенко М. Г., Крилов В. М., Омельяненко М. Ю., Турєєва О. В., Цимбал В. І., присуджена премія Ради Міністрів СРСР.
У 1990-ті роки на кафедрі розпочались роботи з медичної радіоелектроніки (Рибін О. І., Шарпан О. Б.) та була створена відповідна навчальна медична спеціалізація, навчання та наукові роботи з якої продовжуються по теперішній час на кафедрах ТОР, РОС, КіВРА.
Під керівництвом Дубровки Ф. Ф. в 90-х роках та на початку 2000-х років проводились роботи по створенню нової антенної техніки. Розроблено та впроваджено в серійне виробництво низку великих модифікованих антен Кассегрена для земних станцій супутникових інформаційних систем нового покоління, які стали предметом експорту України високотехнологічної продукції в Росію, Італію, Казахстан. Серед останніх досягнень нова ультраширокосмугова антенна система для вітчизняного комплексу дальньої радіотехнічної розвідки стратегічного призначення «Кольчуга», нова ультраширокосмугова антенна система корабельної РЛС з компенсацією бічного і заднього випромінювання, а також унікальна великогабаритна дводіапазонна багатопроменева антенна система спеціального призначення. За розробку та впровадження нової антенної техніки світового рівня проф. Дубровка Ф. Ф. удостоєний звання «Заслужений діяч науки і техніки України» (2005 р.).
За високу якість та досягнення параметрів світового рівня при створенні параболічних дводзеркальних антен Міжнародне журі присудило КБ «Промінь» (м. Тернопіль) та антенній лабораторії ТОР (керівник проф. Дубровка Ф. Ф.) Європейську марку «Золотої зірки» (квітень 1995 р., м. Мадрид).
В останнє десятиріччя на кафедрі успішно розвивається декілька наукових напрямків:
•теорія і техніка багатодіапазонних, ультраширокосмугових та багатопроменевих антенних систем різного призначення (керівник проф. Дубровка Ф. Ф.).;
- теорія електродинамічних систем (керівник проф. Найденко В. І.);
- методи та засоби пульсової діагностики, біоімпедансометрії і імпедансної томографії (керівник проф. Шарпан О. Б.);
- кодування мовленевих сигналів (керівник доц. Павлов О. І.).
Видатним досягненням кафедри за останнє десятиріччя є успішне виконання Державного оборонного замовлення розробки, налагодження та введення в експлуатацію унікальноїкрупногабаритної багатопроменевої багатодіапазонної поляризаційно-інваріантної антенної системи земної станції подвійного призначення. За цю роботу її керівник Дубровка Ф.Ф. та основні виконавці с.н.с. Глушенко В.М., н.с. Литвин М.М. та н.с. Литввин С.М. отримали Державну премію України в галузі науки і техніки (2015 р.).
За останні 3 роки на кафедрі успішно виконано дві важливі науково-дослідні роботи. Зокрема , у 2017-2019 рр. під керівництвом проф. Найденка спільно з канадським універсистетом по гранту НАТО виконано проект «Мікрохвильовий Радар для дистанційного виявлення зброї, прихованої на тілі людини» у якому українська сторона розробила генератор субнаносекундних імпуьсів та антену для їх випромювання. У 2018-2019 рр. під керівництвом проф. Дубровки Ф.Ф. за державним замовленням в інтересах безпеки України виконано науково-технічну роботу «Розроблення системи високоточного автоматичного супроводу низькоорбітальних супутників дистанційного зондування Землі». Серед виконавців викладачі кафедри к.т.н. доц. Мартинюк С.Є. (відповідальний виконавець), ст. викл. Захарченко О.С., доц. Сушко О.Ю., к.т.н., доц. Пільтяй С.І., а також аспіранти Дубровка Р.Р., Козачук М.А. та Роман Л.О.
Кафедра підтримує наукові зв’язки зі вченими Великобританії, США, Франції, Німеччини, Польщі, Австралії, Малайзії, Китаю, Данії та інших країн, є одним із основних організаторів Міжнародних конференцій з теорії та техніки антен (співголова проф. Дубровка Ф. Ф.), які регулярно проводяться в Україні (з 1995 р.).
За роки свого існування кафедра підготувала 7 докторів наук (Тетельбаум С. І., Ільченко М. Ю., Найденко В. І., Трубін О. О., Дубровка Ф. Ф., Рибін О. І., Шарпан О. Б.), 135 кандидатів наук, одержано понад 500 авторських свідоцтв на винаходи, видано біля 50 монографій, підручників та навчальних посібників. Серед них монографія Трохименка Я. К., Каширського І. С., Ловкого В. К. «Проектирование радиотехнических схем на инженерных ЭЦВМ» та підручник Абакумова В. Г., Гераніна В. А., Рибіна О. І., Сватоша Й., Синекопа Ю. С. «Біомедичні сигнали та їх обробка» отримали першу премію НТУУ «КПІ», а монографія Найденка В. І. та Дубровки Ф. Ф. «Аксиально-симметричные периодические структуры и резонаторы» — другу премію в конкурсі на кращу монографію. За підручник «Електродинаміка та поширення радіохвиль» колективу авторів, серед яких доц. Вунтесмері В.С. . присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки.
Проф. Огієвський В. В. з 1959 р. до 1970 р. був головним редактором журналу «Известия вузов СССР. Радиотехника», проф. Трохименко Я.К. з 1958 р. був заступником, а з 1970 р. – головним редактором цього журналу («Известия вузов СССР. Радиоэлектроника»), видання якого було доручено КПІ за визнання успіхів у наукових дослідженнях радіотехнічного факультету. З 2009 р. головним редактором (тепер міжнародного журналу «Известия вузов. «Радиоэлектроника») є завідувач кафедри ТОР проф. Дубровка Ф. Ф. Журнал перекладається на англійську мову, публікується в США за назвою “Radioelectronics and Communications Systems” і є єдиним в Україні журналом радіотехнічного профілю, що входить до наукометричної бази Scopus.